Волицька громада

Житомирська область, Житомирський район

с.Стара Котельня

Через призму століть(із історії села Стара Котельня)

Село Стара Котельня розташоване на мальовничих берегах річки Гуйва (притока Тетерева).

В льодовиковий і післяльодовиковий періоди поверхневі породи поступово розмивалися, і це привело до утворення невеликих котлоподібних понижень. Наявність річки, родючі, придатні до землеробства ґрунти, наявність лісів і було причиною заселення долини річки в давнину.

На території села люди жили ще в ІІ-VІ століттях. Про це свідчать виявлені залишки поселення черняхівської культури. Під назвами Котельнич, Котельниця, Котельня неодноразово згадується в літописах за 1143-1169 роки. Котельнич був своєрідним форпостом у боротьбі зі степовими кочівниками. Про важливість укріпленого поселення як стратегічного пункту в системі оборони давньоруських земель говорить і те, що з середини ХІІ ст. містечко знаходилось під безпосереднім контролем Великого Київського Князя.

Мала площа городища (близько 1 га), характер археологічних знахідок (невелика кількість залишків череп’яного посуду, кісток тварин, обломки зброї) говорять про те, що тут жила невелика кількість людей, а в період Київської Русі цілком можливо, що тут була лише військова залога. І лише під час ворожої навали сюди стікався люд із основного поселення, шукаючи порятунку за фортечними валами і тримаючи кругову оборону.

З усіх боків містечко було захищено земляним валом і на заході і на півночі цей вал утворила в основному природа, а східний і південний були рукотворними.

Південний і залишки східного валу були зруйновані в кінці 70-х на початку 80-х років минулого століття під час будівництва лікарні і лазні, хоча над рікою ще й досі можна побачити рештки південного валу.

У Київському літописі від 1143 року описана велика буря від якої постраждав град Котельнич: «У той же рік була така велика буря, якої ото не було ніколи. Навколо города Котельнича рознесла і доми, і майно, і комори, і хліб із стодол. А спроста сказати - наче рать узяла і не зосталось в коморах нічого. А деякі знаходили лати в болоті, занесені бурею»

Котельниця згадується в літописі 1147 року, як володіння Київського князя Святослава Володимировича. 1159 року згадується Котельниця в зв’язку із грабунком половців, 1162 року Котельниця згадується як місце, де з’єднались до походу війська галицького князя Мстислава і київського Рюрика Ростиславовича.

Котельня також згадується у «Літописі Павла Граб’янки» 1660 року. Мова йде про бої польського війська в союзі з татарами проти козацьких військ під проводом Юрія Хмельницького і російських військ під командуванням Шереметьєва в районі Чуднова і Слободищ: «А ще за кілька тижнів і хліб вийшов (у війська Шереметьєва), оскільки він, виходячи з Котельні, наказав знищити усі кінські та людські запаси, собі на шкоду».

Є згадка про Котельню і в «Літописі Самійла Величка».

«1655 року татари почали пустошити Поділля. Отож, запобігаючи цьому лиху, Хмельницький зараз-таки направив доброго вояка, брацлавського полковника Богуна з десятьма тисячами свіжого доброго козацького війська проти татарських загонів, що пороз’їжджались по Україні збирати ясир…. Ці загони повертались поодинці зі своїми здобичами і користями від Чуднова, Котельні, Кодні, Корнина та інших дальших тамтешніх місць… Вони несподівано впали в Богунові сіті…»

З 1362 року по 1569 рік містечко Котельнич знаходилось у володінні Литовського князівства, було прописане до Житомирського замку, підчинялось Житомирському старості.

Після Люблінської унії 1569 року територія Житомирщини входить до Речі Посполитої, а власником Котельні став князь Костянтин Ружинський. Містечко неодноразово згадується в історичних документах періоду визвольної війни та в козацьких літописах.

В одному із документів, датованому 1648 роком, згадується про Костьол в Котельні, де польська шляхта в схронах храму переховувала награбовані коштовності. В листі, датованому 1648 роком, польський магнат Ярема Вишневецький просить все київського старосту Адама Кисіль виділити 50 тисяч злотих, щоб відшкодувати збитки, які зазнав він від котелянського бидла, яке пограбувало схрони костьолу. Невідомо, чи були виділені злоті, але відомо те, що в цьому ж 1648 році ярема Вишневецький жорстоко розправився з населенням Котельні. Відомо й те, що споруда костьолу тих часів не збереглась. Його було спалено.

Споруда костьолу, яка збереглась до наших днів була побудована у 1781 році поміщиком Антонієм Прушинським, у володінні якого перебувала Котельня. Будівництво костьолу розпочалося у 1763 році. Такий довготривалий період будівництва, 18 років, пояснюється тим, що для міцності вапняної суміші добавляли 75 відсотків яєчних білків, щоб споруда була міцною.

А таку велику кількість яєць за короткий період зібрати було неможливо. 1 листопада 1783 року костьол було освячено. Про це свідчить напис латинськими літерами над вхідними дверима костьолу.

Крім богослужіння при костьолі у 1785 році була влаштована лікарня на кошти брата Антонія Прушинського – Станіслава, каштеляна Житомирського, яка проіснувала майже 3 роки.

У 1788 році при костьолі була організована початкова школа, де органіст вчив дітей грамоти.

В 1797 році містечко Котельня ввійшло до складу Волинської губернії Житомирського повіту. Котелянський костьол було відведено до Луцько-Житомирської Римо-Католицької Єпархії. Прихід костьолу межував з Бердичівським, Коднянським, Ліщинським, Івницьким, Вчерайшенським і Білопільським приходами.

Котелянський прихід мав високий статус, його відвідують особи високого сану. Також він відносився до числа найбагатших костьолів Правобережної України.

В Житомирському обласному архіві зберігся один із небагатьох історичних документів по справі призначення адміністратором Котелянського приходу ксьондза Йосифа Голубецького та передачі майна костьолу датований 18 серпня 1897 року.

В документі дається опис костьолу та його стан.

Частина в якій влаштований головний алтар, повернута на захід, фронтом на схід. Довжина складає 10 сажнів, ширина 7 сажнів і два аршина. Споруда розділена на три частини: центральна і по боках дві каплиці.

У 1843 році дах костьолу був покритий залізними листами і пофарбований в червоний колір. В тому ж році був влаштований дерев’яний купол, покритий листовим залізом. На ньому залізний позолочений хрест висотою три аршини.

Вхід до костьолу перекривають подвійні дерев’яні двері. Всередині костьолу знаходиться сім дерев’яних алтарів, оздоблених позолотою. Головний алтар влаштований у 1838 році. В кожному із семи алтарів розміщені по три ікони, які були придбані на протязі 1860-1890 років. Всіх ікон було 22.

Особливою красою виділявся алтар для процесій з різьбою та позолотою, де була розміщена в золотій рамці ікона Святого Антонія Падуанського.

В костьолі було розміщено 16 медальйонів в дорогій оздобі із зображенням святих. Медальйони були вмонтовані в стіни. Їх дарували знатні католики, що вінчалися в Котелянському костьолі. В даний час медальйони знаходяться в одному з Київських музеїв.

В 1892 році ксьондз Людовик Козловський побудував навколо костьолу цегляну огорожу, в якій була влаштована висотою в три аршини дзвіниця, яка мала три дзвони вагою від 5 до 9,5 пудів.

В 1893 році Людовик Козловський придбав для костьолу новий орган.

За версту від костьолу за містечком був приходський цвинтар, на якому була цегляна каплиця, біля неї дерев’яна дзвіниця з двома дзвонами. Костьол з каплицею з’єднував підземний хід.

Котельнянці були активними учасниками гайдамацьких рухів. 1734 року селяни разом із загоном гайдамаків зруйнували панський маєток у Котельні.

В 1866 році Котельня стала волосним центром до складу якого входило 32 населених пункти. В цей час значно зросла кількість прихожан і складало 2398 чоловік.

В містечку тоді налічувалось 436 дворів, працював пивоварний завод, діяло 12 приватних крамниць, через кожні два тижні збиралися ярмарки. З того часу одна частина містечка стала називатися Старою, а друга Новою Котельнею.

В кінці ХІХ століття землі Котельні перейшли до цукрозаводчика Терещенка. Угіддя Котелянського маєтку, розташовані поблизу Андрушівського цукрового заводу, становили особливий інтерес. Більша частина посівів була відведена під посіви цукрових буряків. На вирощуванні буряків широко використовувалась наймана праця. Поряд з котельнянцями на полях працювали люди із сусідніх сіл.

У листопаді 1905 року під впливом революційних подій, що проходили в країні, в Котельні відбувся масовий мітинг, в якому взяли участь представники 25 сіл та 5 хуторів. У червні 1906 року місцеві селяни, змовившись, пустили худобу на землі поміщика. Землевласник наказав зайняти її і зачинити в оборі. Тоді натовп селян, побивши охоронника, поламав огорожу і випустив худобу. Виступи селян не припинялись не припинялись протягом усього літа. В жовтні для придушення бунту до містечка прибув каральний загін. Селян карали різками, багатьох віддали до суду.

Котельня в той період стала центром різного роду кустарних промислів. Особливого поширення набули шевський, ковальський, ткацький промисли та плетіння з лози.

У 1913 році розпочалися заняття у двокласному училищі, де навчалося 188 учнів, працювала земська поштова станція, земська лікарня, аптека.

На початку січня 1918 року в містечку встановлено Радянську владу, а в грудні 1918 року в Котельню ввійшли війська Директорії. Влада в містечку мінялася неодноразово, і тільки в червні 1920 року радянська влада встановилась остаточно.

Наприкінці 1920 року в Старій Котельні нараховувалось 769 дворів, в яких проживало 4211 чоловік. Весною 1921 року вдалося засіяти 60 відсотків ріллі. Відновили роботу паровий млин, шкіряний завод.

У 1924 році на хуторі Ліски створено першу сільськогосподарську артіль «Вільна праця».

У 1927 році в містечку засновано молочарське та машинно-тракторне товариство, з квітня почав діяти маслоробний завод.

Здійснювались заходи щодо розвитку освіти та культури. Влітку 1922 року в Старій Котельні відкрито семирічку трудову школу і хату-читальню. Для ліквідації неписьменності створено 2 гуртки, навчання в яких проводилось в кілька потоків. За один потік курс навчання проходило 40 чоловік. У 1926 році відкрито народний будинок (клуб) та бібліотеку.

У 1929 році створюється колективне господарство «Нове життя», в якому об’єдналось 107 селянських господарств. Колгосп мав 460 га. землі та 12 пар коней.

Розпочалася масова колективізація. На кінець 1930 року в містечку вже створено 4 колгоспи, в яких об’єдналось 67 відсотків усіх селянських господарств. Не всі селяни сприймали колективізацію. Чинився опір. Проходили арешти, деякі селянські сім’ї виселялись за межі України.

У 1931 році відбулося укрупнення колгоспів. З чотирьох господарств утворено два – «Нове життя» та імені Тельмана. Важливу роль в роботі господарств відігравала Котелянська МТС.

В 30-ті роки значних успіхів досягнуто в соціальній сфері. В селі працювали неповна середня (семирічна), середня школи та 4-х класна єврейська школа, в яких навчалося близько 600 учнів. Діяли два клуби, бібліотека. Двічі на тиждень приїздила кінопересувка.

26 серпня 1935 року було заарештовано ксьондза Романа Владиславовича Яновського, а в 1937 році Котельнянський костьол було закрито.

7 липня 1941 року Стара Котельня була окупована німецько-фашистськими військами. Майже два з половиною роки фашисти грабували й руйнували село. Багато лиха зазнали жителі Старої Котельні.

Із спогадів уродженця Старої Котельні Якова Пуземського:

«…Це був кінець 1943 року. Київ лежав в руїнах, засипаний снігом. Німці його ще бомбили. Першим поїздом разом із солдатами я поїхав додому. Поїзд проходив за 6 км від містечка, я зійшов на зупинці і пішов в Котельню. Був тихий зимовий день, земля покрита чистим снігом, було Різдво. Я вийшов на невелике підвищення і, як на долоні, побачив моє містечко. Постоявши кілька хвилин, я пішов в сторону сільської ради. Багато будинків було зруйновано, людей на вулиці не було.

Сільська рада була на тому ж місці, що і перед війною. Я зайшов у приміщення, там сиділо кілька чоловік. Склад сільської ради тільки формувався, а секретар вже був призначений. Він запитав мне, хто я. Я подав йому довідку і розповів про себе. Всі вони знали мого батька, він працював столяром. Вони мені сказали, що всі загинули, і запитали про мої плани. Я відповів, що залишусь в селі. Тоді мене поселили в багатодітну сім’ю, але потім перевели до по жилої жінки на прізвище Бобер. Бобер Марія була дуже доброю, віднеслась до мене як до рідного, і я у всьому її допомагав.

В селі був створений знищувальний батальйон з допризовників 1927 року. Мене теж зарахували до нього. Видали гвинтівку і велику кількість набоїв. Ми відбудовували колгосп «Більшовик», охороняли село і сільську раду від мародерів, ловили дезертирів.

Також боролися із самогоноварінням.

Бої йшли недалеко від нас, під Вінницею. В селі знаходився штаб тилу фронту.

Я почав розпитувати всіх про те, що відбувалося в селі при німцях.

…Тепер почну описувати події, які відбулися в містечці після приходу німців, це із розповідей місцевих жителів. Німці з’явились 7 липня. Першими вони арештували комуністів, комсомольців, учителів єврейської школи. Через декілька днів їх розстріляли. Розстріляли і раввина. Всіх євреїв переселили в одне місце, створили немов гетто, почалися грабежі. Над містечком навис страх і голод. Євреї віддавали все, в обмін на їжу. В середині серпня всіх чоловіків старше 15 років зігнали за костьол і змусили рити яму, після чого розстріляли. Там загинув і мій батько. Всього 350 чоловік. В містечку залишилися одні жінки та діти…

… В середині вересня всім євреям повідомили, що вони повинні зібратися з речами на центральній вулиці для переміщення в концтабір. Раннього ранку під охороною поліцаїв і фашистів їх повели в напрямку Андрушівки, в сторону колгоспу імені Тельмана, де до війни був цегельний завод. На території заводу були котловани, звідки добували глину. Всіх зігнали до котловану, відібрали речі, і почався розстріл. Стріляли поліцаї і німці. Це було раннім ранком. Місцеві жителі, почувши постріли, зрозуміли, що відбувається. Деякі жителі спостерігали за розстрілом здалеку і стали свідками страшної картини. Деякі намагалися втікати, їх наздоганяли і розстрілювали.

Один випадок мені розповіли свідки. Під час розстрілу одна дівчина, мені знайома, Фейчела Маргулян заспівала жалібну єврейську пісню. Стрільба припинилася, тільки звуки єврейської мелодії заповнювали раптову тишу, але це тривало кілька хвилин. Там було розстріляно більше 350 жінок і дітей, навіть немовлят. Могилу як-небудь засипали. По свідченнях очевидців, земля ще довго шевелилась над вмираючими людьми. Врятувались тільки Маня Боярська, яка разом з матір’ю пішли вночі із містечка. Маня живе зараз в Голландії. Осталася жива і дівчина Бела, яка на початку війни приїхала з Житомира разом з батьками до родичів, рятуючись від бомбардувань. Вона ховалась у місцевих жителів і після звільнення поїхала в Житомир…»

Населення Старої Котельні брало активну участь в партизанському русі. В травні 1943 року група партизанів, що діяла на території села, розгромила гітлерівську варту, роздала населенню 50 цнт хліба, вивела з ладу масло пункт.

З приходом окупантів в грудні 1941 року відновив свою роботу Котельнянський костьол. З дозволу німецької адміністрації приход очолив священик, настоятель приходу Святої Софії в Житомирі ксьондз Станіслав Добжанський. Діючим костьол був до початку 50-х років. Потім його було закрито, а в приміщенні розмістили клуб, згодом колгоспну комору.

Село було звільнене від окупантів 28 грудня 1943 року.

На фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу ворога воювали 597 старокотельнянців, 362 з них не повернулися до домівки.

Трудівники села, переважно жінки та діти, почали відбудовувати зруйноване господарство.

Колгосп «Нове життя» та ім. Тельмана у 1950 році об’єднали в одне господарство під назвою «Більшовик», головою якого було обрано агронома Л.А. Любченко.

До 1953 року збудовано 19 виробничих приміщень, а також пересувну електростанцію потужністю 28 кіловат.

1959 року колгосп «Більшовик» об’єднано з господарством «Червоний Жовтень» с. Старосілля.

У 1967 році колгосп «Більшовик» нагороджено орденом Леніна.

На початку 70-х років минулого століття колгосп «Більшовик» був одним з найбільших господарств області. За ним було закріплено 5095 га землі, в т.ч.3744 га орної, 425 га пасовищ і луків, 54 га саду. В господарстві був створений машинно-тракторний парк, у якому налічувалось 37 тракторів, 40 вантажних автомашин, 29 різних комбайнів, 100 електромоторів та багато іншої техніки.

У 1971 році розпочато перебудову Старої Котельні згідно з генеральним планом, на що держава асигнувала 8,6 млн. карбованців. В центрі села побудовані двохповерхові котеджі, п’ятиповерховий готель, банно-пральний комбінат, будинок побуту, торгівельний центр, будинок культури, кінотеатр, спортивний комплекс, нову школу та лікарню, прокладено водопровід. В 1990 році село газифіковано.

В 1991 році почалися роботи по відновленню приміщення костьолу.

За кількістю населення, культурно-побутовим рівнем життя та своїм місце розташуванням село Стара Котельня є одним з найбільших та мальовничих сіл району.

В селі є діючий будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, школа, садочок, працюють магазини, кафе, почта. Найбільше фермерське господарство СТОВ "Старокотельнянське", яки вирощує зернові та працює в галузі тваринництва.

До сьогодні збереглося польське кладовище, з старовинними гротами та входом до підземних тунелів. В 60-х роках вхід в тунель засипали, оскільки місцева влада вважала його небезпечним.

В Старій Котельні є болюча згадка минулого, місця розстрілу та захоронення більш як 600 людей єврейської націрнальності. Одне поховання на вершині скелі позаду Костела, а інше в долині двух ставків, позаду цегляного заводу.

Місцевими жителями створено музей Любчинко Любові Андріївні, яка була депутатом Верховної Ради СССР та побудувала майже всю інфраструктуру села.

Саме в Старій Котельні проживає одна з сучасних українських художниць Гебрич Валентина.

З 2016-2020 р Головою сільської ради працював Свірський Сергій Альфредович.З 2004-2016 роки Головою сільської ради був Бондарчук Василь Михайлович.

З листопада 2020 р. очолив Старокотельнянський Старостинський округ Халін Олег Генадійович.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора