Волицька громада

Житомирська область, Житомирський район

c.Івниця

 Село Івниця розташоване на берегах річки Ів’янки (притоки Тетерева), за 23 км. на північ від районного центру та за 4 км. від залізничної станції Степок. Село відоме з 1584 року.

Спочатку село належало українській шляхетській родині Киселів. З 1569 року перейшло до родини Дашкових, з1589 року до Немиричів, з 1630 року – Освецимському каштеляну Анджею Зборовському. У вісімнадцятому столітті належало родині Чернецьких: Яну – Антонію – Брацлавському каштеляну та його сину Йозефу –Каролівському, старості. У 1814 році маєток придбав барон Ян – Йозеф де Шодуар, засновник родини відомих меценатів та культурних діячів. До початку 20-го століття Івницею послідовно володіли Станіслав, Максиміліан та Ян Шодуари. Великий землевласник Ян Максимільянович де Шодуар лютеранського віросповідання володів близько 2 тис. десятин орної та близько 3 тис. десятин землі лісу, та двома заводами – цегляним і смоляним. В селі діяло два лісопильних заводи. З початку 19-го століття Івниця - містечко, центр міщанської громади та єврейського кагалу.

Переважна більшість жителів села в минулому були кріпаками, лише невелика частина була ремісниками – шевцями, й були об’єднані в шевський цех, причому щорічно платили поміщикові оброк грішми та виконували деякі повинності.

У 1899 році в селі проживало 2755 чоловік і було 486 дворів.

У 1911 році – 3219 чоловік, 540 дворів.

У 1923 році – 2888 чоловік, 647 дворів.

На даний час площа населеного пункту становить 560.3 га., кількість населення 1460, кількість дворів 647.

До 1923 року с. Івниця територіально відносилась до Андрушівської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії. З 1923 року – Андрушівського району Житомирського округу. З 1925 року – Левківського району Житомирського округу. З 1930 року – Іванківського району. З 1932 року – Іванківського району Київської області. З 1937 року – Іванківського району Житомирської області. З 1945 року – Андрушівського району Житомирської області.

В січні 1918 року в селі встановлено радянську владу.. В 1919 році створено сільську раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. В 1939 році – перейменована в сільську раду депутатів трудящих. Першим головою сільради був Лазар Коноратович Свисюк.

В 1945 році сільським головою був призначений Крижачківський Казимір Федорович;

‒ з 1946 – 1948рр. - Вижак Михайло Ілларіонович;

‒ з 1948-1950 рр. -  Самойленко Петро Григорович;

‒ з 1962 – 1967рр. - Вознюк Леонід Костянтинович;

‒ з 1967-1971 рр. - Степанчук Леонід Дмитрович;

‒ з 1971-1974рр. - Мудревський Іван Миколайович;

‒ з 1974 - 1986рр. - Костеров Петро Васильович;

‒ з 1986 – 1994рр. - Бондарчук Василь Миколайович;

‒ з 1994 – 2006рр. - Чикваная Ражден Аміранович;

‒ з 2006 - по 2020 р. працює Кузьменко Петро Павлович.

- з 2021 р. - Мішута Валентин Григорович.

У 20-х роках минулого століття створені перші сільськогосподарські товариства. За часів суцільної колективізації на території села існувало три колгоспи: у1929 році - «Червоний трактор», керівником якого був Іванченко Павло Федорович, у 1932 році - «Друга П’ятирічка» (найкращий у районі), керівником якого був Симон Леонід Адамович. В 1933 році - «Фрунзе», яким керував Шишко Никифор Никифорович. У період проведення кампанії по укрупненню колективних господарств у селі залишилось два, а згодом один колгосп ім. Котовського. В ході колективізації постало питання про долю заможних верств сільського населення – куркулів. За свідченнями очевидців чимало селян були розкуркулені і вислані за межі села, частина змушена була покоритись і піти в колгосп.

За період функціонування колгоспу ім. Котовського, керівниками господарства до 1991 року були такі громадяни: Мудревський Іван Миколайович, Сокольчук Григорій Степанович, Степанчук Леонід Дмитрович, Зелінський Леонід Володимирович. З травня 1991 року господарство перейменоване в Дочірнє орендне колективне аграрне господарство «Івниця». З 1993 року господарство – Філія 19 КСГ «Івниця», керівник - Кот Ніна Михайлівна. З 1994-2000рр. господарство носить назву АГ «Івниця», керівник – Тарнавський Анатолій Володимирович. З 2001-2003рр. – ДПАГ «Івниця», керівник – Гайдай Анатолій Володимирович. На даний час господарство – Сервіс «Агро», керівник – Дідківський Андрій Валерійович.

Як і всюди по Україні в 1932-1933 рр., в Івниці лютував голод, який не обминув жодної родини. Люди, що пережили голод, розповідають, що помирали в основному діти та люди похилого віку, а вижити вдалось тим, хто був у колгоспах,бо там раз на день давали по черпаку баланди з висівок. Щодня їздила по селу підвода і збирала померлих. За свідченнями очевидців від голоду померли не менш тисячі івничан. Вже в 90-х роках минулого століття на місці, де поховали померлих від голодної смерті, було зведено хрест, що символізує розп’яття українського народу.

Село Івниця було окуповане нацистськими загарбниками 12 липня 1941 року. Майже два з половиною роки німецькі варвари грабували і руйнували Івницю. Було знищено та закатовано 22 мирних жителів, 250 – відправлено на каторжні роботи до Німеччини. Гітлерівці зруйнували колгоспні будівлі, спалили хати. В роки Другої світової війни 492 жителі села боролися з ворогом, 263 – загинули смертю хоробрих, 198 – за мужність і відвагу відзначені орденами й медалями. Під час визволення Івниці від німецьких загарбників загинув танкіст, Герой Радянського союзу гвардії молодший сержант В.О.Вересков, який народився в Нижньому Тагілі. Жертвами Холокосту у Другу світову війну - 24 євреї, шестеро з них – діти. Івницю було звільнено від окупантів 27 грудня 1943 року воїнами 53-ї фастівської орденів Леніна, Червоного прапора, Суворова та Б.Хмельницького танкової бригади. У 1953, 1957, 1966 р р. встановлено чотири пам’ятники на братських могилах воїнів-визволителів, де поховано 510 чоловік. В 90-х роках на братському кладовищі було встановлено пам’ятний знак і викарбовано імена всіх жителів села, які загинули та пропали безвісти під час війни. В 2012 році на могилі розстріляних євреїв встановлений Меморіал Пам’яті жертв Холокосту.

В селі з 1873 року і аж до радянської колективізації працювала церковно-парафіяльна школа. В 1935 році в селі запрацювала семирічна школа в приміщенні бувшої церковно-парафіяльної. Директором школи був Чудов І. П. В 1954 році запрацювала середня школа і була запроваджена вечірня школа. Директором школи на той час був Скуратівський Михайло Петрович, школа працювала в дві зміни. Силами батьків та учнів була побудована школа в приміщені костьолу Іоанна Хрестителя (побудований у 18-му столітті Яном – Антонієм Чернецьким). З 1966-1980рр. директором школи був Ставський Андрій Федорович; з 1980-1986рр. – Мостіпака Агата Аміранівна, під керівництвом якої було добудовано нове приміщення для школи, приєднане до старої будівлі. В 1994 році була збудована нова сучасна школа, де нині навчається 114 учнів. З 1987 року і по даний час директором школи Мудревська Надія Олександрівна.

В січні 1945 року в селі запрацював медпункт під керівництвом Ємеліянова Бориса Івановича. А 1946 року було відкрито хату-роділку, якою завідувала акушер Калешевська Таїса Іванівна. З 1948-1954рр. медпунктом завідував Козлов Леонід Павлович; з 1954-1984рр. – Полозун Ганна Григорівна; з 1984-2001рр. – Мостіпака Ольга Іванівна; з 2001 і по даний час ФАП очолює Костенко Алла Володимирівна.

В 1953 році на території села розмістили відділення «Сільгосптехніка», а в 1954 році на території даного відділення запрацював медпункт під керівництвом фельдшера Рокитенця Антона Остаповича. Нині на території бувшої «Сільгосптехніки» знаходиться будівельно-монтажне управління.

В лютому 1948 року в селі запрацював клуб. Побудований клуб був на місці спаленої більшовиками Свято-Миколаївської церкви. Першим завклубом був Висоцький Василь Іванович. За період з 1951 по 1964 роки на посаді зав клубу пропрацювали понад дванадцять громадян. З 1964 – 2004рр. дану посаду обіймав Бердичевський Петро Васильович; з 2004-2005рр. – Магнушевська Тетяна Анатоліївна; з 2005 року і по даний час – Гощицька Руслана Вікторівна. На даний час ведеться реконструкція колишнього приміщення школи для будинку культури.

В 1953 році запрацювала в селі бібліотека. Перший завідуючий бібліотекою був Висоцький Василь Іванович. В 1954 році завбібліотекою була призначена Демедюк Антоніна Максимівна; з 1957 по 1962 роки - Онофрійчук Неоніла Миколаївна; з 1962-1986рр. - Ремез Софія Калениківна; з 1986 - 1996рр. - Ільбицька Галина Андріївна; з 1996-1999рр. - Школка Антоніна Федорівна; з 1999-2004рр. - Магнушевська Тетяна Анатоліївна; з 2004 року і по даний час на посаді бібліотекаря працює Савчук Олена Андріївна.

В 1955 році в селі відкрили поштове відділення, яким завідувала до 1985 року Томашева Юлія Олександрівна; з 1985-2001рр. – Іщенко Галина Миколаївна; з 2001-2009рр. – Пойдіна Станіслава Вікентіївна; з 2009 року і по даний час поштовим відділенням завідує Главацька Галина Леонідівна.

В 2003 році в селі вперше відкрили дитячий садочок, яким завідує Кучменко Світлана Митрофанівна.

З 1873 року в селі функціонувала Свято-Миколаївська церква, яка після Великої Вітчизняної війни була спалена комуністами. В 1997 році в селі була відкрита Українська православна церква в ім’я Івана Предтечі. Очолив церкву Отець Андрій (Білик Андрій Дмитрович).

Перша електрифікація села була в 1956 році. Світло підключили до колгоспу та прилеглої до нього вулиці. А в 1958 році було електрифіковано все село (завдяки військовій частині, до якої вели електролінію через село).

В 1994 році в селі розпочалася газифікація. Згодом газифікували майже всі вулиці села коштами вуличних кооперативів (тобто за кошти самих громадян). В цей період більшість доріг села було заасфальтовано.

На території села розміщено лісництво та парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва, загальнодержавного значення. Перебуває у віданні Коростишівського держлісгоспу. Площа 14,0га. Заснований у другій половині 18-го століття. У 1923 році переданий у держлісфонд. Тут росте 615 дерев 160-180-ти річного віку, переважно місцевих порід.

Уродженцями села Івниця є Федорчук Павло Степанович, удостоєний звання Героя Радянського союзу, та генерал-майор Іщенко Ф.К.

За самовіддану працю трудівники села нагороджені орденами і медалями СРСР:

‒ орденом Трудового Червоного Прапора - тракторист Гощицький Адам Антонович, продавець Котелянець Ніна Йосипівна;

‒ орденом Червоної Зірки – Вознюк Леонід Костянтинович, Шишко Петро Олександрович, Іщенко Михайло Степанович, Павлівський Василь Кайтанович;

‒ орденом Богдана Хмельницького – Іщенко Федір Калістратович;

‒ орденом Слави – Вознюк Леонід Костянтинович, Гречанюк Євгеній Петрович;

‒ орденом «Знак Пошани» - Ковтонюк Марія Іванівна, Манджула Кіндрат Пилипович, Коржук Петро Костянтинович, Янчук Леонід Адамович, Боденчук Любов Олександрівна;

‒ орденом «Вітчизняної війни» - Броніцький Борис Дмитрович, Бондарчук Валентин Васильович, Воробйов Георгій Миколайович, Домашенко Павло Варфоломійович, Федчук Сергій Олексійович, Павлівський Василь Кайтанович;

‒ орденом Жовтневої Революції – Гощицький Адам Антонович;

‒ орденом Трудової Слави – Годонюк Микола Федорович.

Під час військових дій в Афганістані загинув уродженець села Грабовський Леонід Альбінович, ім’ям якого названо одну із вулиць села. Указом президента України жителькам села присвоєно почесне звання «Мати-героїня»: Метліцькій Олені Іванівні, Мотиженець Галині Петрівні, Ференець Олександрі Іллівні, Гречанюк Олені Володимирівні, Сов’юк Антоніні Миколаївні.

за матеріалами Фейсбук-спільноти «Андрушівка Сьогодні»

Станом на 2021 р. в с. Івниця є ландшафтний парк, школа, садочок, почта, фельдшертський пункт, магазини, залізнична станція, молочна ферма ТОВ "МФ ІВНИЦЯ", лісопилорами та господарство, яке вирощує смачнючу полуницю.

Барон Максиміліа́н Станисла́вович Де Шодуа́р

 

Герб роду Шодуар

 

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора