Пункт А

СЕЛО ІВНИЦЯ
Перші відомості про Івницю датуються 1584 роком. У другій половині XVIII ст. це було досить велике торгово-ремісниче містечко з населенням понад 3 тисячі жителів, у 1761 році навіть отримало привілеї від польського короля Августа III. Тоді у містечку були церква, костел і каплиця, синагога та єврейський молитовний будинок, школа та дві лісопильні.
Сьогодні с. Івниця, має ландшафтний парк побудований ще в 1750-х роках на лівому схилі річки Ів’янка. Заснований Юзефом Чернецьким, він у 1814 р. перейшов у власність барона Яна Йозефа де Шедуара, про якого в 2021 р. знято документальний фільм.
В парку, поряд з залишками маєтку є став, дно якого вимощене дубовим брусом. Саме там місцеві рибалки насолоджуються "тихим полюванням".
Старожили села можуть Вам розповісти давню легенду про скарб, який врятував не одне життя.

В с. Івниця є школа, садочок, Івницька амбулаторія загальної практики, магазини, невеликий готельний комплекс, молочна ферма ТОВ "МФ ІВНИЦЯ", лісопилорами та господарство, яке вирощує смачнючу полуницю.

Пункт Б

НОВОІВНИЦЬКЕ
Початково побудовано як містечко для проживання військослужбовців військової частини протиповітряної оборони (А2329, А1912), а також для робітників військового заводу по ремонту ракетних комплексів та іншої техніки ППО, що знаходиться неподалік. До офіційного створення селища воно мало назву «Житомир-11». Місцеві назви: «Городок», «Степок», «Військове». У селищі 12 три- та п'ятиповерхових будинків, школа, дитячий садочок, торгівельна інфраструктура, фiтнес-клуб, пошта.
В селі є школа, садочок, Новоівницька амбулаторія загальної практики сімейної медицини, магазини та навіть невеликий ринок, де торгують городинною жителі найблищих сусідніх сіл.

Вдале розташування біля лісу дає можливість місцевим мешканцям в літній період вдосталь насолодитися грибами та ягодами, провести пікнік на лісових галявинах.

 

 

Пункт В

СТЕПОК
Перші поселенці знайшли між лісами велику долину, на якій не було багато дерев і чагарників, ця земля була зручна для обробітку. Нагадувала степ. Але через те, що ця долина була невеликих розмірів, то поселенці назвали її «степок». Пізніше ця назва поширилась і на поселення, яке тут з’явилося.
Перші писемні згадки про село відносяться до 1741 року, хоч виникло воно раніше.
У селі Степок росте велитенська липа, яка посаджена 380 років назад і зараз радує своєю красою біля місцевої школи(будівля сільської земської школи початок 20ст., неформальна пам′ятка архітектури). Старожили розповідають, що липу посадив місцевий батюшка, який був доброю та благородною людиною. Богослужіння та обряди служитель Бога проводив безкоштовно, тому в спогадах людей він залишився добропорядним священиком. Якось одного літнього дня діти священика, а їх було четверо, гралися в саду. Коли зненацька з′явилася чорна хмара, зірвався сильний вітер, розпочалася буря. Діти перелякались та стали шукати порятунку. Вони бігли до хати і на своєму шляху ненароком зачепили ще маленьке деревце липу і зламали її верхівку. Всі думали, що деревце загине, але діти його обгородили і щоденно підливали водою. Через деякий час липка пустила чотири пагінці, які почали гарно зростати. Тому липка має чотири велетенських стовбури. Липа є пам′яткою природи місцевого значення, висота дерева більше 15 метрів.
В селі є діючий будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, школа, садочок, працюють магазини. Найбільше фермерське господарство СТОВ "ХЛІБОРОБ".

 

 

Пункт Г

КОРЧМИЩЕ
З роками місце, де стояла корчма назвали Корчмищем, а разом з тим і поселення, яке тут незабаром виникло.
В 30-ті роки в селі комуністами було знищено місцеву церкву, зараз там побудована крамниця.
Але місцевий мецената Миколи Оселедчук, побудував нову, завсім поруч. Зараз в церкві зберігаються часточка мощей Святого Велекомученника Пантелеймона і якщо молитися коло цієї ікони, то вона дарує людині зцілення. А над церквою із супутника Ви можете спостерігати справжнє диво- світиться хрест.
Ще з давніх давен село зберігло ряд традицій, які і досі дотримуються місцевими жителями. В літній період, коли довгий час стоїть спека та не має дощів, жінки-вдови збираються коло особливої кринички та вечерпують з неї воду, щоб прикликати дощ. Чоловікам відвідувати цей ритуал категорично заборонено, дозволяється лише священнику, який під молитву просить у Бога дощу.
З інфраструктури у селі є магазини та фельшердський пункт.
Саме в селі Корчмище з-під землі б'є п'ять джерел, які розпочинають річки Житомирського району, та є колодязі, якими користуються люди ще з 1600 років.

 

 

Пункт Д

С.ВОЛИЦЯ
Чому називається Волиця? Населені пункти з такою назвою семантично пов’язані із словом «воля» через те, що їх жителі на певний час звільнялися від податків та мали пільги.
Так історично склалося, що зручне розташування села вздовш шляху Р18, висока активність місцевих жителів, стало основною причиною обрання її центром громади. Саме тут місцеві жителі та жителі сусідніх сіл перекривали рух автомобілів шляхом Р18, відстоюючи своєм право на створення Волицької сільської громади, прагнучи лишити позаду застарілий механізм управління з району.
Волиця виникло давно, ще коли його мешканці були козаками. В селі тоді була Свято-Михайлівська дерев’яна церква, побудована козаками. Перші письмові відомості про селище датуються 1605 роком. В селі досі зберігся скромний класицистичний палацик Рациборовських середини ХІХ ст.. Палацу спочатку не було, лише одноповерхова садиба, а десь в середині 19 ст. до одного з фронтонів парою добудовується палац. В той же час є відомості, що палацом володіли брати Сигізмунд та Броніслав Рациборовські під патронажем їх матері Терези.
Палац досі є діючою будівлею і слугує школою для місцевих дітей.
Була в селі стара дерев’яна церква, яку розібрали в 30-х роках минулого століття, на її місці стоять приватні будинки, а з матеріалу від церкви збудували сільський клуб. За свідченням старожилів, неподалік від клубу також знаходилась мурована каплиця, підвалини якої слугували усипальницею родини Раціборовських. Каплицю теж знесли при облаштуванні території навколо клубу.

 

 

Пункт Е

СТАРА КОТЕЛЬНЯ
Стара Котельня Згадується в літописах з 1143р. як Котельнич та Котельниця. В домонгольські часи селище мало фортецю. Тут ще можна побачити вали давньоруського городища на валах якого розміщений костел Антонія Падуанського.
Костелом Антонія Падуанського, побудований у 1781 році поміщиком Антонієм Прушинським. Будівництво тривало 18 років, ще з 1763 р., пояснюється це тим, що для міцності вапняної суміші добавляли 75 відсотків яєчних білків, щоб споруда була міцною. Споруда досі є діючою, щотижня проходить там служба і приїздять погостити туристи.
До сьогодні збереглося польське кладовище, з старовинними гротами та входом до підземних тунелів. В 60-х роках вхід в тунель засипали, оскільки місцева влада вважала його небезпечним.
В Старій Котельні є болюча згадка минулого, місця розстрілу та захоронення більш як 600 людей єврейської націрнальності. Одне поховання на вершині скелі позаду Костела, а інше в долині двух ставків, позаду цегляного заводу.
В селі створено музей Любчинко Любові Андріївні, яка була депутатом Верховної Ради СССР та побудувала майже всю інфраструктуру села.

 

 

Пункт Є

СТАРОСІЛЛЯ
Селище Старосілля відносилося до Ко-тельнянської волості Житомирсь­кого повіту. Це село згадується в акті від 20-25 січня 1683 року в списку «пустих сіл», які належали містечкам Паволочі і Котельні.
З 2021 р. увійшло до складу Волицької громади.
В селі є діюча церква Святого Ар­хистратига Михаїла, побудована в 1764 році на місці двох церков, які раніше згоріли, дерев’яна. Дорога до церкви досі вимощена бруківкою.
Є фермерське господарство, яке вирощує еко продукцію (зернові) ТОВ "Жива Нива".
Може похизуватися місцем, де насолоджуються "тихим полюванням" рибалки та отримують задоволення діти, купаючись на широкому плесі річки Гуйва.
Саме в Старосілля під мостом, заходячи під заставки Ви можете отримати справжній масаж...бурхливим потоком води, як під водоспадом...
Саме в Старосіллі неймовірні краєвиди та збирають маслята.