ТУРИСТИЧНА ТА ПРИВІТНА ВОЛИЦЬКА ГРОМАДА
села Івниця-Степок-Корчмище-Волиця-Стара Котельня-Старосілля Житомирської області
Парк зберіг дерева, яким понад 300 років, сосни, граби, липи, ясени, може похизуватися веймутовою сосною та величними модринами. Розповість давню легенду про скарб, який врятував людські життя після другої світової війни. Захопить красою височенних ялин, які ховають у своїх гілках не одну таємницю закоханих пар.
На ділянці між селами Степок та Івниця, на правому березі р. Ів’янки, можна побачити невеликий курган скіфського періоду ранньозалізного віку. А неподалік зберіглося городище часів Київської Русі. Його контури, витягнутої овальної форми із земляними укріпленнями по периметру, досить чітко простежуються на супутниковому знімку.
СТЕПОК. Перші поселенці знайшли між лісами велику долину, на якій не було багато дерев і чагарників, ця земля була зручна для обробітку. Нагадувала степ. Але через те, що ця долина була невеликих розмірів, то поселенці назвали її «степок». Пізніше ця назва поширилась і на поселення, яке тут з’явилося.
Перші писемні згадки про село відносяться до 1741 року, хоч виникло воно раніше.
У селі Степок росте велитенська липа, яка посаджена 400 років тому і зараз радує своєю красою біля місцевої школи (будівля сільської земської школи початок ХХ ст., неформальна пам′ятка архітектури).
Старожили розповідають, що липу посадив місцевий священик, який був доброю та благородною людиною. Богослужіння та обряди служитель Бога проводив безкоштовно, тому в спогадах людей він залишився добропорядним священиком.
Якось одного літнього дня діти священика, а їх було четверо, гралися в саду. Коли зненацька з′явилася чорна хмара, зірвався сильний вітер, розпочалася буря. Діти перелякались та стали шукати порятунку. Вони бігли до хати і на своєму шляху ненароком зачепили ще маленьке деревце липи і зламали її верхівку. Всі думали, що деревце загине, але діти його обгородили і щоденно підливали водою. Через деякий час липка пустила чотири пагінці, які почали гарно зростати. Тому липка має чотири велетенських стовбури. Вона є пам′яткою природи місцевого значення, висота дерева більше 15 метрів.
Навіть не здогадувалася та людина, яка саджала це дерево, що воно ростиме понад чотири віки і побачить не одне покоління дітей, які бігатимуть під затінком її гілок.
Але це ще не все…
Наступний пункт призначення – зовсім поряд – це село КОРЧМИЩЕ.
Назва села походить через поселення, яке виникло навкруги Корчми, розташованої неподалік проїздного шляху.
Селом протікає річка Руда, яка є правою притокою р. Ів'янки.
В 30-ті роки в селі комуністами було знищено місцеву Пантелеймонівську церкву, яка була збудована в 1789 р, зараз там побудована крамниця.
Місцевий меценат Микола Оселедчук, побудував нову церкву, завсім поруч. Зараз там, в одній із ікон, зберігається часточка мощей цілителя Святого Великомученика Пантелеймона і якщо молитися коло цієї ікони, то вона дарує людині зцілення.
Ще з давніх давен село зберегло ряд традицій, які і досі дотримуються місцевими жителями. В літній період, коли довгий час стоїть спека та не має дощів, жінки-вдови збираються коло особливої кринички та вичерпують з неї воду, щоб прикликати дощ. Чоловікам відвідувати цей ритуал категорично заборонено, дозволяється лише священнику, який під молитву просить у Бога дощу.
Саме в селі Корчмище з-під землі б'є п'ять джерел, які розпочинають річки Житомирського району та є колодязь, якими користуються люди ще з 1600 років.
Виїхавши із села Корчмище ви повертаєтесь до центру громади - села ВОЛИЦЯ.
Так історично склалося, що зручне розташування села вздовш шляху Р18 Житомир-Сквира-Попільня, висока активність місцевих жителів, стало основною причиною обрання її центром громади. Першим Головою громади став Шаповалов Андрій Володимирович в 2020 році.
Село Волиця виникло давно, ще коли його мешканці були козаками. В селі тоді була Свято-Михайлівська дерев’яна церква, яку збудували козаки. Перші письмові відомості про селище датуються 1605 роком.
Дерев’яну церкву розібрали в 30-х роках минулого століття, на її місці стоять приватні будинки, а з матеріалу від церкви збудували сільський клуб.
За свідченням старожилів, неподалік від клубу також знаходилась мурована каплиця, підвалини якої слугували усипальницею родини Раціборовських. Каплицю теж знесли при облаштуванні території навколо клубу.
Проте в селі досі зберігся скромний класицистичний палацик Рациборовських середини ХІХ ст.
Палацу спочатку не було, лише одноповерхова садиба, а десь в середині ХIХ ст. до одного з фронтонів парою добудовується палац.
В той же час є відомості, що спорудою володіли брати Сигізмунд та Броніслав Рациборовські під патронажем їх матері Терези.
Палац досі є діючою будівлею і слугує школою для місцевих дітей.
Подорожуючи далі селами Волицької громади Ви завітаєте до СТАРОЇ КОТЕЛЬНІ.
Стара Котельня згадується в літописах з 1143 р. як Котельнич та Котельниця. В домонгольські часи селище мало фортецю. Тут ще можна побачити вали давньоруського городища.
Село має історичну спадщиною - Костел Антонія Падуанського, побудований у 1781 році поміщиком Антонієм Прушинським. Будівництво тривало 18 років, ще з 1763 р., пояснюється це тим, що для міцності вапняної суміші добавляли 75 відсотків яєчних білків, щоб споруда була міцною.
В 2023 р. місцеві мешканці відкрили вхід до підземелля Костелу де раніше були поховання священнослужителів .
Костел досі є діючим, щотижня проходить служба.
А ще до сьогодні збереглося польське кладовище, з старовинними гротами та входом до підземних тунелів. В 60-х роках XX століття вхід в тунель засипали, оскільки влада тих часів вважала його небезпечним.
В Старій Котельні є болюча згадка минулого, місця розстрілу та захоронення більш як 600 людей єврейської національності. Одне поховання на вершині скелі позаду Костелу, а інше в долині двох ставків, позаду старого цегляного заводу.
В селі діє музей Любченко Любові Андріївни, яка була депутатом Верховної Ради СРСР та побудувала майже всю інфраструктуру села.
Ще в Старій Котельні проживає місцева художниця Валентина Гебрич, картини якої наповнені любов’ю до українського села.
Наступний пункт призначення село СТАРОСІЛЛЯ.
Селище СТАРОСІЛЛЯ відносилося до Котельнянської волості Житомирського повіту. Це село згадується в акті від 20-25 січня 1683 року в списку «пустих сіл», які належали містечкам Паволочі і Котельні.
З 2021 р. увійшло до складу Волицької громади.
В селі є діюча дерев’яна церква Святого Архистратига Михаїла, побудована в 1764 році на місці двох церков, які раніше згоріли. Дорога до церкви досі вимощена бруківкою. Це одна із найстаріших церков Житомирщини.
За часів СРСР церква виконувала функцію зерносховище і була відновлена, як церква лише у 1992 р. Якщо людина від щирого серця загадує бажання під куполом цієї церкви, то воно обов’язково здійснюється.
Якщо Ви попрямуєте далі головною дорогою, то потрапите на Старосільський міст та зможете насолодитися потоком рукотворного водоспаду.
В літній період, заходячи під заставки, Ви отримаєте справжній масаж... бурхливим потоком води.
Раніше тут розташовувався жорновий млин на воді. Це був цілий комплекс споруд, який розміщувався вздовж греблі понад ставком. Поки крутилося млинове колесо, гули жорна, село процвітало. Старосілля колись мало два водяні млини. Вибудований із жовтої цегли, з арковими вікнами, обрамленими декоративною кладкою, з важкими дубовими дверима. Млин мав досить архаїчний вигляд, наче міні замок. Його обертало вертикальне дерев'яне колесо верхнього бою. Схил площадки, де стояв млин, укріплений мурованою кам'яною стінкою.
Дату спорудження млинів встановити не вдалося. У збірнику "Важнейшие селения европейской России" 1885 р. є згадка про два водяні млини в СТАРОСІЛЛІ. Значить, до цього часу вони вже були. Втім, на фасаді питля цеглою була викладена дата 1905. Ймовірно, це рік реконструкції млина.
Власницею млинів була поміщиця Вікторівна Оскарівна Гласко, орендував їх єврей Д.Г. Варшавер.
На знімку на передньому плані діти мельника Івана Романовича Поліщука, Вася і Коля.
Кінець 50-х - початок 60-х р.р.
На сьогодні в Старій Котельні працює вже сучасний млин. Він щотижня перемелює людям зерно на борошно та товч.
Але скільки картинки про села не гортай, побачити все на власні очі – це саме вірне рішення!!!
Завжди раді вітати Вас у Волицькій сільській громаді😊
